На що перетворилася найзеленіша столиця Європи і чому так сталося?
Ще чверть століття тому Київ був містом, у якому хотілося жити, а кияни по праву пишалися тим, що столиця була найзеленішим мегаполісом Європи. Проте за 25 років «господарювання» площа зелених насаджень у Києві зменшилася вдвічі. Сьогодні на одного киянина припадає менше 14,5 кв. м рослинності за європейської норми у 25 кв. м.
Стратегія розвитку столиці до 2025 року передбачає забезпеченість зеленими зонами загального користування у 2025 році на рівні 20 кв. м рослинності на мешканця. Та чи буде досягнуто цього результату за нинішніх темпів тотальної забудови та принципів господарювання у місті?
Рік тому, під час виборів мера та депутатів Київради, програми кожної політичної сили чи кандидата обіцяли киянам створення «комфортного міста». Вочевидь, і мер, і теперішні «виразники інтересів киян», яким довірливі жителі столиці віддали свої голоси, поняття «комфорт» трактують по-своєму, відповідно до власних інтересів. Тим часом у міжнародних рейтингах Київ стабільно визнається одним з найгірших за рівнем життя містом.
Згідно з нещодавно оприлюдненим журналом Economist рейтингом найбільш придатних для життя міст, Київ перебуває в останній десятці (загалом у списку 140 позицій). Там ми випереджаємо столиці Зімбабве, Нігерії та Папуа Нової Гвінеї. Останнє місце, до речі, посів наполовину полеглий у руїнах Дамаск.
Майже щодня відбуваються протести киян проти неконтрольованих та незаконних забудов, які поступово, але невідворотно знищують зелені насадження в Києві. Відсутність комплексного підходу до розвитку та забудови столиці призводить до значного погіршення її екологічного стану.
У Києві практично не створюються нові зелені зони, але при цьому активно знищуються навіть ті, що якимось дивом вдалося зберегти. Внаслідок цього сьогодні наша столиця посідає аж 30-те місце в екологічному рейтингу міст Європи з показником індексу екологічного добробуту на рівні 32,33 зі 100.
За два роки у Києві з’явилося 37 нових скверів і на 30 га збільшилася площа зелених зон. Про це заявив мер Києва Віталій Кличко під час звіту про результати своєї діяльності на посаді. «Київ здавна вважався зеленою столицею. І два роки тому ми поставили завдання – повернути це звання нашому місту. Тож за два останніх роки статус скверу було надано 140 земельним ділянкам, на 30 га збільшилась площа зелених зон, з’явилося 37 нових скверів, оновлено понад 100 зелених зон міста», – запевнив Кличко.
За даними метеостанції Центральної геофізичної обсерваторії, загальний рівень забруднення у Києві є вищим від середнього по Україні й характеризується як високий. У повітрі – понад два десятки різних шкідливих домішок: діоксид сірки, оксид вуглецю, формальдегід і звичайний пил. Особливу небезпеку становить діоксид азоту – його концентрація перевищує норму вдвічі.
Одним з основних та найбільш шкідливих джерел забруднення повітря у Києві є транспорт, насамперед автомобільний. Ще у 2012 році кількість зареєстрованих автотранспортних засобів перетнула мільйонну позначку. Іншою гострою екологічною проблемою міста залишається неправильне поводження з відходами.
Досі в Києві не запроваджено системи утилізації сміття та знешкодження токсичних відходів. Внаслідок безграмотного підходу до розв’язання цього стратегічного з екологічної точки зору питання малі річки, що колись були окрасою нашого міста, перетворюються на стічні канави.
Однією з найважливіших причин забруднення столиці є наявність промислових підприємств у межах міста, серед яких «Радикал», «Захід», «Радон» та сміттєспалювальний завод «Енергія».
Стверджувати, що такий екологічний стан справ можливий через недосконалість законодавства, не можна. Навпаки, у нас на диво прогресивні закони й цілком прийнятні екологічні норми.
Нещодавно, 4 жовтня 2016 року, парламент ухвалив законопроект «Про оцінку впливу на довкілля» (№2009а-д), який зараз готується на розгляд після вето президента. Документ передбачає визначити в Кодексі про адміністративні правопорушення відповідальність за порушення у сфері оцінки впливу на довкілля.
Так, за надання неправдивої чи неповної інформації про вплив планованої діяльності на стан довкілля або порушення процедури оцінки впливу чиновників та підприємців планується карати штрафом у розмірі від 50 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 3400 грн). За недотримання екологічних умов під час ведення господарської діяльності штраф сягатиме 200–500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400–8500 грн). Проте чого варті ці штрафи, коли, наприклад, існує налагоджена корупційна система, за якої інспектори екологічних інспекцій за хабарі заплющують очі на очевидні порушення екологічних норм?
Київська влада матиме неабиякий вплив на реалізацію вказаного законопроекту, оскільки саме орган місцевого самоврядування приймає рішення про провадження планованої діяльності, яка матиме вплив на довкілля, та затверджує параметри й умови її провадження. Приймаючи рішення про здійснення планованої діяльності, міська рада буде зобов’язана враховувати рішення з оцінки впливу на довкілля.
Слід зазначити, що, відповідно до положень законопроекту, процес оцінки впливу на довкілля обов’язково включатиме громадське обговорення. Громадськість матиме право подавати будь-які зауваження чи пропозиції, які, на її думку, стосуються планованої діяльності. Отже, реалізація даного законопроекту та екологічне майбутнє міста у першу чергу залежатиме від місцевої влади та місцевої громади.
Київ міг би бути подібним до міста Калгарі у Канаді, яке визнається найчистішим містом світу. У ньому розміщено безліч підприємств з видобутку газу та виробництва біодизельного пального. Однак ретельно спланована, а головне – виконана програма захисту довкілля, а також велика площа, відведена під парки, забезпечують місту чисте повітря. У Києві ж промислові зони та шкідливе виробництво, транспорт та щільне будівництво поступово перетворюють екологічний стан на катастрофічний.
Чому так сталося? Не тільки тому, що владу в Києві, наче смачний пиріг, ділили та продовжують ділити ті, для кого комфорт міста – це їхній особистий комфорт, що полягає у збагаченні за будь-яку ціну на будівництві висоток та торговельно-розважальних центрів, всупереч логіці та будівельним нормам.
Їм байдуже, адже їхнє справжнє життя минає в інших країнах, або принаймні в елітних поселеннях за межами столиці. Вони не користуються послугами дільниць з обслуговування житлового фонду (колишніх ЖЕКів), не їздять у громадському транспорті, не водять дітей до звичайних дитячих садків і шкіл. Їм комфортно заробляти на тому, що вони руйнують колись найкраще для життя місто. Бо це не їхнє місто, це не їхнє життя.
Київська влада не має жодного уявлення про те, як керувати розвитком міста, що в інших країнах здійснюється за допомогою спеціальної науки – урбаністики. Багато вчених присвятили своє життя створенню ідеологій управління міським простором. У праці «Міста-сади майбутнього», що на багато років випередила свій час, Ебенізер Говард писав, що економічного та екологічного добробуту може бути досягнуто, якщо місто керується колективно.
Засновник чиказької школи соціальної екології Роберт Парк розробив теорію організації міст, що базується на соціальному контролі та консенсусі між різними групами жителів. Парк, зокрема, вперше обґрунтував провідну роль у функціонуванні міської спільноти, тобто «сусідства» – невеликого району (мешканців якого об’єднують соціальні й культурні зв’язки) з виборними органами низового самоуправління.
У розвинених країнах уже багато років працює технологія управління містом, яка передбачає участь громадян та їхніх спільнот у прийнятті рішень, а також їхню цілеспрямовану підтримку з боку влади. Спираючись на цей успішний досвід, таку ідеологію має бути запроваджено і в Києві.
Саме завдяки небайдужості киян, їхній активності та прагненню жити у справді комфортному місті мрія про покращення якості життя та розмаїте міське середовище з привабливим публічним простором та цікавим суспільним життям стане реальністю. Саме тоді Київ знову очолить рейтинги найпривабливіших міст світу.
…
