Історія любить повторюватися. А в Україні тим паче. Адже ми країна невивчених історичних уроків. Постійно «наступаємо на граблі». Хоча можна було б цього не робити – якби трохи придивитися до того, що чинили предки наші.
Не знаю, чи телеведуча з «Плюсів» Наталія Мосейчук пам’ятає Горбачовську перебудову. Здавалось, мусила б пам’ятати. Так ось у ті «добрі старі часи» генеральний секретар КПРС Михайло Горбачов любив роз’їжджати теренами «союзу нєрушімих республік свободних» і спілкуватися з простим людом. Звісно, такі зустрічі відбувалися не просто так. Зокрема, трудящі мали високому партійному очільнику задавати правильні питання. Їх, звісно, готували заздалегідь. А Горбачов не менш правильно відповідав на озвучені питання. Із того всього робився великий піар. Зустрічі генсека з простолюдом показували по телевізору, про них писали в газетах.
Одного разу Горбачов заїхав до шахтарів на наш український Донбас. І там якийсь пролетар врізав йому правду-матку. Мовляв, нам однаково, якою мовою називати ковбасу – лиш би вона була.
Схоже, Наталія Мосейчук вирішила повторити подвиг цього пролетаря-шахтаря, кинувши фразу «Мова не нагодує», яка враз зробила цю пані суперпопулярною. І хіба ця зіркова телеведуча не має рації? Мова – не ковбаса. Не задовольниш з її допомогою гастрономічні потреби.
Щоправда, видатний німецький філософ Мартін Гайдеггер у «Листі про гуманізм» писав: «Мова є домівка буття. У домівці мови живе людина. Мислителі й поети – охоронці цієї домівки».
Чи читала Наталія Мосейчук Мартіна Гайдеггера – не відаю. А, зрештою, навіщо? Для чого журналістам «Плюсів» якийсь Гайдеггер? І взагалі для чого «Плюсам» мислителі й поети, коли в них є такі класні коміки? Інтелектуали ж не дуже розважать телеглядачів. Та й для політичної реклами, схоже, не придадуться.
Хоча хто знає, може, той Мартін Гайдеггер і мав рацію. Ось донецький шахтар просторікував, що йому однаково, якою мовою має слово «ковбаса» звучати. І цю «мудру» сентенцію успішно поширювали у широких степах донецьких. Зрештою, не лише там – а й на інших просторах нашої Неньки.
Чим це скінчилося? У 2014 році на Донбас прийшла «русская вєсна». Скільки ця «вєсна» вартувала – і крові, і вбитих та поранених, і покалічених доль?.. А чи не однією з головних причин цього було те, що на Донбасі так і не облаштували українську «домівку буття», зате успішно насаджували «русский мир»?
Чи не продовжують справу згадуваного шахтаря з часів Горбачовської перебудови Наталія Мосейчук, а заодно й керівництво «Плюсів»? Бо хіба просто так з’явилася фраза «Мова не нагодує» в устах провідної ведучої цього телеканалу?
Так, мова – не годівниця. Мова – це щось більше. Вона творить те середовище, в якому ми живемо.
Отож, і хочеться запитати, яку домівку буття будують нам «Плюси» разом із їхньою зірковою телеведучою? І чи не доведеться простим людям з часом розплачуватися за результати такого будівництва?
